Як відкорегувати мовлення дитини за допомогою руху

Порушення мовлення — збірний термін, який позначає відхилення від мовленнєвої норми, прийнятої у даному мовному середовищі. Такі відхилення повністю або частково перешкоджають мовленнєвому спілкуванню та соціальній адаптації дитини. Зазвичай вони обумовлені відхиленнями у психофізіологічному механізмі мовлення. Порушення мовлення самостійно нівелюватися не можуть, утім, впливають на психічний розвиток дитини.

Діти з порушеннями мовлення мають психофізичні відхилення різного ступеня, які спричиняють розлади комунікативної та пізнавальної функції мовлення. Від інших дітей з особливими потребами їх відрізняють нормальний біологічний слух і зір та повноцінні передумови інтелектуального розвитку.

Нині значно збільшилась кількість дітей, які мають мовленнєві порушення. Насамперед, це наслідки таких соціальних чинників:

ігрова діяльність поступово зникає із життя дитини;
комунікативний простір звужується та дедалі більше набуває візуального характеру;
потреба вербалізувати свої бажання/небажання, запити, вимоги поступово знижується.

За даними МОЗ України, соціо-технологічні патофеномени у розвитку дитини спричиняють:

судинні та кістково-м’язові порушення;
зниження імунітету;
десинхронізацію різноманітних систем організму, зокрема ритміки мозку;
затримку мовленнєвого розвитку;
несформованість довільної саморегуляції;
дисграфію;
підвищену збудженість;
виснаження;
схильність до неврозів;
соматичну та психосоматичну ослабленість.

Допомога, якої потребують діти з порушеннями мовлення, має бути комплексною і диференційованою. Мета такої допомоги дитині — подолати труднощі, які вона має, коли оволодіває знаннями, вміннями та навичками. Вони сприятимуть більш вдалій адаптації дитини та її інтеграції у суспільне життя. Тож найдоцільніше організувати корекцію мовлення шляхом удосконалення моторно-рухової сфери дитини.
Це підтверджено і власною практикою успішного подолання порушень мовлення завдяки удосконаленню моторно-рухової сфери дитини.

1. Використовуємо фізичні вправи та рухливі ігри

Фізичні вправи — ефективний засіб профілактики та корекції психофізичного стану дитини. Їх доцільно використовувати, аби розв’язати комплекс оздоровчих та розвивальних завдань.

Вплив на організм

Дитина здійснює різноманітні рухові дії впродовж всього дня, зокрема це побутова діяльність, ліплення, малювання, гра на музичних інструментах, різноманітні ігри. Фізичні вправи задовольняють потребу дитини у русі й водночас розвивають її. Вони забезпечують функціональну активність організму й відповідність ефективного виховання психофізичним потребам. Фізичні вправи не можна ототожнити чи замінити певними трудовими, побутовими діями.

Коли дитина виконує фізичні вправи, вона сконцентрована на досягненні результату дії. Вправи добирають відповідно до конкретних завдань фізичного розвитку. Їх ефективність залежить від:

очікуваних результатів;
адекватності вікові дитини;
способів виконання рухів.

Рухові вправи активізують роботу серцево-судинної, дихальної, нервової систем. Окрім цього, такі вправи розвивають емоційну-вольову сферу дитини, сенсомоторні функції. При цьому значно активізуються розумові процеси, пам’ять, уява, увага.

Особистісний розвиток

Рухлива гра за правилами — свідома, активна діяльність дитини. Для неї характерне точне і своєчасне виконання завдань, пов’язаних із обов’язковими для всіх гравців правилами. Цікавий зміст та емоційна насиченість гри спонукають дитину до певних розумових і фізичних зусиль. Зокрема, на п’ятому році життя дітей починає цікавити результат рухливої гри, тож вони прагнуть:

висловити власні почуття;
здійснити задумане;
відобразити в уяві та поведінці накопичений руховий і соціальний досвід.

Для рухливих ігор характерна наявність морального змісту. Вони виховують доброзичливість, прагнення до взаємодопомоги, совісність, організованість, ініціативність. Крім того, рухливі ігри пов’язані зі значним емоційним підйомом, радістю, веселощами, відчуттям свободи.

Розвиток творчості

Іграм типу «дожени-злови» властивий творчий характер, заснований на азарті, руховому досвіді та точному дотриманні правил. Діти тікають, наздоганяють, вивертаються і у такий спосіб максимально мобілізують свої розумові та фізичні сили, удосконалюють психофізичні якості. Під час таких ігор діти самостійно обирають способи, що забезпечують результативність ігрових дій.

Розвиток уяви

Ігри, під час яких учасники мають вигадувати рухи або миттєво припиняти дії за сигналом, спонукають дітей до індивідуальної та колективної творчості. Зокрема, дошкільники вигадують комбінації рухів, імітують рухи транспортних засобів чи тварин.

Ігри на кшталт «Замри», «Стоп», «Море хвилюється» передбачають, що гравці мають припинити рух за відповідним сигналом. При цьому їм слід зберегти вираз обличчя й напруження м’язів тіла в тому положенні, у якому їх застав ігровий сигнал. Натхненність і виразність рухів в таких іграх надзвичайно важливі. Ці ігри дають змогу практичному психологу:

активізувати психічні процеси дитини;
здійснювати з дитиною сенсорні корекції, рольовий тренінг;
формувати психосоматичну й емоційну сфери дитини;
розвивати у дитини механізми емпатії.

Окрім цього, такі ігри тренують мімічну мускулатуру й м’язи тулуба та кінцівок, що сприяє викиду ендорфінів та поліпшує стан організму дитини.

Активізація кори головного мозку

Ігри з м’ячем поліпшують координацію рухів кистей рук. Вони ефективніші тоді, коли мають віршований чи прозовий супровід. Такі ігри не лише розвивають окомір, рухові координаційні функції, а й удосконалюють діяльність кори головного мозку. Відбивання м’яча підвищує настрій, знімає агресію, допомагає позбутися м’язового напруження, викликає задоволення.

Отже, фізичні вправи й рухливі ігри — незамінний засіб, який розширює знання та уявлення дитини про навколишній світ, розвиває у неї мислення, кмітливість, вправність та морально-вольові якості.

2. Запроваджуємо програму «Розумні рухи»

Програма психомоторного розвитку «Розумні рухи» враховує особливості психофізичного розвитку дітей з вадами мовлення та індивідуальні фізичні можливості кожної дитини:

гнучкість — властивість опорно-рухового апарату, що визначає межу рухів частин тіла;
координація — узгодженість рухів, дій;
витривалість — здатність працювати протягом тривалого часу безперервно або з незначним відпочинком;
сила — здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок м’язових зусиль;
швидкість реакції — специфічна властивість до високої швидкості рухів, які виконуються при відсутності значного зовнішнього опору і не потребують значних енерговитрат.

Програма виконує корекційну та розвивальну функції.

Передумови створення

залучити дитину до активної рухової діяльності;

Мета та завдання

Мета програми — корекція мовлення дитини завдяки розвитку психомоторних та сенсорних функцій.

Завдання програми:

розвивати вищі психічні функції дошкільника;
активізувати підкіркові утворення мозку дитини;
забезпечити та регулювати загальне енергетичне тло життєдіяльності дитини;
гармонізувати міжпівкульову взаємодію дитини;
формувати функції регуляції, планування та самоконтролю психічної діяльності дитини.

3. Дотримуємося ефективної організації занять

Всі рухові вправи на занятті дитина виконує в повільному темпі по 6-8 разів. Кожний етап корекції відпрацьовують від 5-10 хв кожного дня. Утім, слід враховувати вік дитини та стан її психомоторного розвитку.

За рекомендаціями практичного психолога ті чи ті вправи відпрацьовують також під час занять у дошкільному закладі та вдома з батьками. Тому особливої ваги набуває налагоджена співпраця практичного психолога з батьками вихованців та педагогами: інструктором з фізичної культури, музичним керівником, вчителем-логопедом тощо.

З першого заняття дитина має носити на одній і тій самій руці так званий маркер — стрічку, браслет, ниточку, каблучку тощо. Маркер допомагає дитині розрізняти праву і ліву сторони. Зазвичай маркують праву руку дитини.

4. Аналізуємо результати

Можемо стверджувати, що цілеспрямований психомоторний розвиток дає змогу:

вправляти дитину за високої мотивації (суб’єктна активність та ігрова форма роботи);
закріплювати і вдосконалювати наявні навички дитини;
активізувати психічні функції дитини, зокрема мовлення;
формувати нові вміння, а також якості особистості дитини.

Реципрокна координація (від лат. reciprocus — повертається, взаємний) — узгоджена діяльність нервових центрів функціональних систем, при якій збудження нервових центрів однієї системи викликає гальмування нервових центрів іншої, антагоністичної системи. Наприклад, збудження центру вдиху пов’язано з гальмуванням центру видиху. Термін «реципрокна координація» позначає також складні форми координування рухів. Спеціальну пробу на реципрокну координацію (проба Озерецького) застосовують у нейропсихології як діагностичний засіб, оскільки порушення реципрокної координації вказує на розлади міжпівкульової взаємодії

Також робота за програмою допомагає розв’язати важливі для всебічного розвитку особистості завдання, унаслідок чого дитина здатна:

відчувати власне тіло;
володіти реципрокною координацією рухів рук;
активізувати та підтримувати загальний психічний тонус;
встановлювати емоційний контакт з оточенням;
мотивувати себе до роботи;
досягати особистісно значущого результату та контролювати власну діяльність;
діяти за інструкцією, послідовно.

До того ж ефективніше нам вдавалось формувати просторові уявлення у дітей дошкільного віку. А також довільність уваги та пізнавальних процесів, розвивати у них слухову уважність та власне мовлення.

Сінкінезії (від грецьк. syn — з, разом та kinesis — рух) — мимовільні рухи кінцівок чи інших частин тіла, які виникають під час виконання певного цілеспрямованого руху. Наприклад, рухи руками під час ходьби, висування язика під час малювання тощо. Сінкінезія — ознака недостатньої диференційованості рухів. Вона виникає, коли один з центрів мозку переймає на себе функції сусідніх центрів. Найбільше проблем, пов’язаних із сінкінезією, виникає у дитини під час вступу до школи

https://www.facebook.com/matarzhukyu

БІЛЬШЕ ФОТО ТА ВІДЕО у мережі facebook

https://www.facebook.com/matarzhukyu